Байдак Віктор Петрович
(25.11.1984 - 15.10.2025)
Віктор народився, 25 листопада 1984 року, у селі Млинок у звичайній, але працьовитій родині. Він зростав серед любові, турботи, вчився, пізнавав життя. Навчався в Млинківській середній школі, а після її закінчення став на трудовий шлях, працював на різних роботах, заробляв чесною працею, ніколи не цурався важкої роботи. До 2024 року він працював охоронником на базі відпочинку «Панський маєток зелений туризм» в селі Успенки. Всі, хто знав Віктора, говорять про нього як про добру, спокійну, щиру людину, яка завжди прийде на допомогу, не відвернеться у важку хвилину. Він мав справжніх друзів, був гарним сином і братом, постійно допомагав мамі по господарству, дбав про близьких і ніколи не залишав без підтримки тих, хто її потребував.
У захисника було троє дітей – Вікторія, Віктор та Ангеліна. Вони були його найбільшою гордістю, сенсом, його натхненням.
26 жовтня 2024 року, Віктор був мобілізований до лав Збройних Сил України, щоб боронити рідну землю, свою родину, усіх нас. Разом із побратимами наш Захисник проходив важкий шлях – шлях випробувань, боротьби й жертовності – заради нашого з вами спокою, заради життя своїх дітей, заради майбутнього всієї України.
Сьогодні, говорячи про Віктора, ми говоримо не лише про одного воїна. Ми говоримо про ціле покоління мужніх українців, які підставили плече державі у найтемніші часи. Вони не чекали, коли хтось прийде на допомогу – вони самі стали захистом.
Але 15 жовтня 2025 року, в наслідок збройного нападу російських військ біля населеного пункту Тур'я Сумського району Сумської області, в наслідок отриманих вогневих поранень, Байдак Віктор Петрович - кулеметник 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 батальйону територіальної оборони військової частини А7051, загинув.
Немає слів, які могли б зменшити біль втрати для рідних. Але є вдячність – щира, людська, безмежна – за його відвагу, за його серце, за його подвиг.
Сьогодні ім’я Віктора назавжди залишиться в історії нашої громади. Ми маємо берегти цю пам'ять – не лише в словах, а й у справах. Берегти Україну, яку він боронив. Берегти мир, який він виборював.
У нашого Героя залишилися мама – Марія Василівна, брат Юрій та сестра Тетяна, які вже ніколи не зможуть обійняти, почути, поговорити з ним... Але пам’ять про Віктора назавжди житиме у їхніх серцях, у спогадах, у любові, яка сильніша за смерть. Разом із вами ми поділяємо цей невимовний біль і сумуємо всією громадою. Віктор показав приклад справжнього патріота, хоробрості й любові до України. Він до кінця виконав свій обов’язок воїна і громадянина, віддавши найдорожче – своє життя – за наше мирне майбутнє.
Вічна пам’ять і слава Герою! Низький уклін тобі, Вікторе…
Слава Україні та її Героям!!!
