Мужність за покликом серця: земляки-добровольці отримали відзнаки обласної військової адміністрації
Сьогодні ми кажемо дякую людям, чия відвага виявилася сильнішою за страх. Це день справжніх патріотів, які за покликом серця, не чекаючи повісток, першими стали на захист рідної землі. З нагоди Дня добровольця наші земляки були відзначені подяками Кіровоградської військової адміністрації. До вашої уваги їхні історії боротьби за незалежність України.
_____________________________
Серце, що б’ється в ритмі Перемоги: історія добровольця Максима Білонога
В Онуфріївці його знають як щиру та принципову людину, для якої справедливість завжди була понад усе. Але з березня 2022 року Максим Білоніг став для нас символом незламності. Він із тих, хто не чекав запрошення чи повістки. Коли ворог прийшов нищити наше майбутнє, Максим сам прийшов до військкомату. Його шлях захисника розпочався 14 березня — одразу після дня народження, ставши найважливішим вибором у житті.
Вже чотири роки Максим тримає небо над нами на важкому Херсонському напрямку. За цей час він пізнав ціну свободи під час чергового виконання бойового завдання отримав тяжку контузію. Попри підірване здоров’я, він залишається в строю, бо знає: за його спиною — кохана дружина Катя, донечка Аріна, мати та сестра.
З сестрою у Максима особливий, майже магічний зв’язок. Вони відчувають одне одного крізь сотні кілометрів: кожну тривогу, кожен біль і кожну надію. Ця невидима підтримка рідних та безмежна повага побратимів, для яких він став надійним плечем, дають йому сили стояти далі.
Днями Максим відсвяткував свій ювілей. Ми щиро вітаємо нашого Героя! Нехай цей день народження стане останнім, який він зустрічає в окопі під звуки обстрілів. Бажаємо Божої опіки, міцного здоров'я та якнайшвидшого повернення до рідної Онуфріївки, де на нього так чекають.
_______________________
Батько та Син Зубкови на захисті України
Сьогодні ми хочемо розповісти про двох Сергіїв — батька та сина, які стали втіленням відданості, патріотизму та незламної волі.
До повномасштабного вторгнення родина жила звичайним, мирним життям. Сергій Миколайович працював старостою села Камбурліївка. Тут він народився, виріс і знав кожен двір. Жителі знають його як людину слова: відповідального, добросовісного та завжди готового прийти на допомогу в будь-якій біді.
Коли 24 лютого ворог прийшов на нашу землю, Сергій Миколайович не вагався — і в той же день був під стінами військкомату. Попри проблеми зі здоров’ям, які давали йому повне право залишитися вдома, він обрав шлях військовослужбовця. Його нова «сторінка життя» почалася в роті охорони. Бо захист свого народу для нього — вище за власні недуги.
Справжньою гордістю батька став син — теж Сергій. З перших днів він патрулював вулиці рідної громади у складі місцевої організації оборони. Молодий вік дозволяв йому ще не йти на фронт, а мати благала залишитися, та відповідь була короткою: «Я піду все одно, як не проси!». Коли Сергій супроводжував батька на військово-лікарську комісію до Кропивницького, він, нікому не сказавши, потайки пішов і здав тести до елітного 3-го окремого полку ССО імені князя Святослава Хороброго. Поки батько проходив обстеження, син уже став частиною Сил спеціальних операцій.
Сьогодні Сергій-молодший — загартований воїн. На його грудях сяють три медалі: «За поранення», «За оборону України» та «Ветеран війни». Навіть після поранення та реабілітації він знову повернувся до побратимів. Каже, що не може підвести своїх у таку вирішальну для країни хвилину.
Дякуємо батькові та сину за ваші хоробрі серця, за віру в перемогу та за те, що ви тримаєте над нами небо. Ми пишаємося тим, що такі люди живуть поруч із нами.
Бажаємо Сергію Миколайовичу та Сергію Сергійовичу якнайшвидше повернутися додому з перемогою — туди, де на них кожну хвилину чекає любляча дружина та мати Тетяна.
Слава Героям!
