Калиняк Антон Євгенович
(21.07.1987 – 24.10.2023)
Лейтенант, військовослужбовець 26 ОСБ, в/ч А 4028. Загинув під Авдіївкою.
Антон Калиняк народився в родині військовослужбовця поблизу Санкт-Петербургу в росії. В Україну їздив по місцях проживання своїх родичів, та до дядька Сергія, здружився з ним та його мамою, почав цікавитись історією України. Тож після успішного здобуття економічної освіти, Антон вирішив вивчати історію. В іншому російському вузі закінчив магістратуру історичного факультету, вступив до аспірантури, написав дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук. Темою останньої були Чигиринські походи Богдана Хмельницького. І її Антон вибрав невипадково, адже після власних досліджень зробив висновок, що за весь час після здобуття Україною Незалежності науковці не розкрили в повній мірі історичної правди про це. Тож по краплинках збирав відомості з різних джерел, аналізував, фіксував наукові факти та знахідки.
Знайомлячись із багатьма першоджерелами, Антон Калиняк пройнявся проблемою їх збереження, збереження для прийдешніх поколінь українських історичних пам̓яток, які є свідченням самобутності та самоідентичності нації. Тому далі навчається вже в Україні. Він вступив до “Львівської політехи”, заочно займався вивченням питання збереження та охорони пам̓ яток України. Написав дипломну роботу з цього питання із безцінним пластом дослідженої та систематизованої інформації.
… Антон відчував і передбачав страшну загрозу з боку росії, як людина глибоко інтелектуальна, розумів імперські наміри її керівництва і що агресія — невідворотна. Тому особисто готувався до цього. Гуманітарій, науковець, пацифіст за переконаннями, він закінчив у Харкові офіцерські курси, здобув звання молодшого лейтенанта, щоб бути готовим особисто доєднатись до захисту України.
“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення російських військ, Антон відразу приїхав з росії в Україну, і вже 26 лютого 2022-го, ми з ним пішли до військкомату, — розповів Сергій Борисович. — Мені відмовили, я не пройшов по віку, бо вже мав 65 років, а Антона мобілізували”.
Кілька місяців він проходив військовий вишкіл на полігоні в Десні. А після цього в складі одного з підрозділів сухопутних військ був направлений у зону бойових дій на східний напрямок. Спочатку воював під Мар’їнкою. Саме там отримав поранення в голову і контузію, у нього була пошкоджена щелепа. Але після короткого лікування Антон знову поспішив на фронт, навіть відклав необхідне зубопротезування, казав — “долікуюсь після Перемоги!”
“Він був дуже скромним, мовчазним, але його вчинки говорили за всі слова, — розказав про Антона Калиняка його дядько. — Він пересилав мені — пенсіонеру, деякі продукти зі свого солдатського пайку. Казав, що йому всього вистачає. Рятував тварин на передовій…”.
А ще навіть на фронті Антон не забував про свою наукову діяльність, частину своєї зарплати військовослужбовця витрачав на придбання історичних раритетів, які перебували в приватних руках, аби їх не було втрачено і щоб у подальшому передати їх у суспільну власність.
На початку вересня 2023-го Антон Калиняк приїхав у відпустку — на 12 днів. Домовились із дядьком і разом проїхали по багатьох історичних місцинах, по місцях дідів-прадідів, відвідали Львів, де навчався Антон. Там вони і розїхались: молодий військовий ще поїхав в Онуфріївку, а його дядько повернувся в столицю.
Антон Калиняк, 21.07.1987 р. н., військовослужбовець 26 ОСБ, в/ч А 4028, загинув під Авдіївкою. Під час обстрілу накрив собою пораненого побратима. Тіло Антона так пошматувало вороже залізяччя, що хоронити загиблого довелося в закритій труні.
Похований у м. Київ.
