Шовкопляс Дмитро Олександрович
Шовкопляс Дмитро Олександрович народився 16 квітня 1984 року в селищі Новоайдар Луганської області. Навчався в Новоайдарській середній школі. Після закінчення 9 класів поступив на навчання у місцеве професійно-технічне училище №121, де згодом отримав професію водія. У 2002 році закінчив навчання і був призваний до Збройних Сил України. Службу проходив у «Десні», закінчив школу сержантів та отримав військове звання «сержант». У мирний час працював водієм.
У 2015-2016 роках був учасником АТО. З 2020 року за контрактом проходив службу в Третьому прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгенія Пікуса у місті Щастя Луганської області. В перший день війни його загін прийняв бій на кордоні.
25 лютого 2022 року інспектор прикордонної служби 2 категорії-водій відділення тилового забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування «Щастя», виконуючи бойове завдання, під час виходу з обстрілу біля села Вишневе Старобільського району Луганської області, сержант Шовкопляс Дмитро Олександрович загинув. Тіло Дмитра довгий час не могли забрати з окупованої території і сьогодні нарешті його було віддано землі.
Дмитра Олександровича було нагороджено орденом «За мужність» IIIступеня та посмертно присвоєно звання старший сержант.
У Дмитра залишилися мама та сестра, які після повномасштабного вторгнення переїхали до нашого селища, а також батько, дружина, дві доньки.
Як розповідає побратим Дмитра – заступник начальника 3-го прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса ДПС України підполковник Чорненко Олександр Сергійович, Дмитро був чесним, порядним та відданним військовій справі. Весь свій час присвячував несенню служби, ніколи не стояв осторонь, як справжній товариш, побратим.
25 лютого разом з ним загинуло ще 9 прикордонників, під час виходу із оточення ворога в районі населеного пункту Старобільськ Луганської області. Рухаючись на службовому транспорті зі своїми побратимами, вони наткнулися на засідку ворожого ДРГ та були розстріляні разом зі своїми товаришами. На той час мати заховала сина на території Луганської області, але тільки через більше ніж півтора року вдалось зробити ексгумацію і переправити тіло для того, щоб заховати його на підконтрольній Україні території.
У мирний час основною задачею прикордонної служби була охорона кордонів нашої держави, але у перший день повномасштабного вторгнення ці військовослужбовці, вірні військовій присязі, перші зустріли ворога на кордоні близько 3 годин ночі.
Зараз прикордонний 3-й загін продовжує виконувати свої військові обов’язки безпосередньо на лінії з противником.
