Трепачов Роман Володимирович
Трепачов Роман Володимирович народився 19 листопада 1990 року в селищі Онуфріївка. З дитячих років був дуже активним, розумним, добрим та наполегливим. У 2007 році отримав повну середню освіту, закінчивши 11 класів. Після закінчення школи навчався в професійному гірничому ліцеї в місті Горішні Плавні, де згодом влаштувався на роботу та працював в Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті. Далі продовжує трудову діяльність на Кременчуцькому сталеливарному заводі. У 2015 році створив власну щасливу сім’ю, де згодом народилася донечка Вероніка. Разом з дружиною Аліною дбали один про одного та мали свої плани і мрії на майбутнє. Але все перекреслила війна..
І коли біда прийшла у наш спільний дім, Роман, не вагаючись приймає добровільне рішення приєднатися до війська та захищати свою родину і країну від загарбника. Вже в березні 2022 року приєднується до лав Збройних сил України та проходить навчання на полігоні в селі Старичі Львівської області. При формуванні нових бригад призначений у склад 71 окремої єгерської бригади, яка на той час входила до сил спеціальних операцій.
Свій бойовий шлях Роман розпочав у складі четвертого загону цієї бригади в районі населеного пункту Лиман Донецької області. Далі успішно тримає оборону в місті Слов’янськ, протягом трьох місяців героїчно боронить плацдарм за річкою Сіверський Донець, аж до підходу Збройних Сил України.
Після цього Роман пройшов навчання і був переведений у десантно-штурмові війська. Його підрозділ направляють на Харківський у напрямок, де він задіюється у запеклих боях за місто Ізюм, тримає оборону під Вовчанськом і Великим Бурлуком. Потім четвертий загін бригади, де Роман був командиром відділення, тримає оборону поблизу села Стельмахівка Луганської області, а згодом - села Макіївка Донецької області, де Роман проявив себе як справжній професіонал військової справи при евакуації поранених.
Далі бригада і четвертий загін, де проходить службу Роман, продовжує виконувати бойові завдання в районі населеного пункту Кремінна Луганської області. Після цих бойових дій у 2023 році був направлений у Велику Британію на навчання, після яких зайняв посаду заступника командира розвідувальної групи та був інструктором в одному з підрозділів 71 окремої єгерської бригади ДШВ. Відвага, мужність і військова честь Романа Трепачова були прикладом для його побратимів. Так, в одному з інформаційних матеріалів 71 окремої єгерської бригади про нашого Героя Романа написали наступне:
«У перервах між боями — навчання. За інструктора в одному із підрозділів 71 окремої єгерської бригади ДШВ - Роман. Сам із Кіровоградщини, на фронті із перших днів широкомасштабного вторгнення. Пройшов важкі бої на Донеччині, Харківщині та Луганщині. А оце недавно повернувся із тренувань у Великій Британії. Там тренери із Швеції та Данії влаштували бійцям вишкіл, просякнутий потом. І навзаєм отримали поради від наших воїнів. Бо наш досвід у війні із росіянами часто викреслює із підручників НАТО цілі сторінки. Натомість вписує туди нові абзаци, надиктовані героїчним опором України російському агресору». І це все є підтвердженням того, що наш захисник вірою та правдою боровся з окупантом за нашу землю, за незалежність нашої держави, за життя та майбутнє кожного українця…
А далі - знову бої та захист кордонів, спочатку на Запорізькому напрямку, де Роман разом із командиром роти вивів військових свого підрозділу з критичної зони з мінімальними втратами. Потім - Авдіївський напрямок, а після доукомплектування бригади 4 загін стримує російський наступ на Харківському напрямку в районі населеного пункту Охрімівка Вовчанської міської громади.
Під час виконання чергового бойового завдання та евакуації поранених і загиблих, 31 липня 2024 року група потрапила під мінометний обстріл. Із цього завдання солдат Трепачов Роман Володимирович, водій-електрик відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів загону спеціального призначення - живим не повернувся.
Роман був доброзичливим, щирим у спілкуванні, порядним, вірним другом та прикладом для побратимів, багато їх навчив. Він не злякався, а взяв до рук зброю, аби найрідніші люди були в безпеці. Адже вдома на нього чекала дружина, донька, син, мама, тато, брат і вся велика родина та друзі. Роман вірив, що попереду - Перемога України над агресором та довгі щасливі роки життя. Але не судилось… Війна відібрала у маленької донечки тата, який так її любив та мріяв, щоб її дитинство проходило у мирній державі, забрала люблячого чоловіка в дружини, котра так його чекала, мріючи про довге щасливе життя, війна забрала найдорожче у батьків - сина, який ніколи не ступить на батьківський поріг та не промовить слова підтримки та любові… В розпачі вся громада, родина, немає меж горю… Тільки сльози і туга огортають душу, а серце стискається від невимовного жалю.
Низький уклін і вічна пам'ять нашому захиснику. Нехай душа загиблого Романа знайде вічний спокій …
