Позовний Володимир Анатолійович
Позовний Володимир Анатолійович народився в Онуфріївці, 15 травня 1986 року. Тут навчався у місцевій школі. «Володя був спокійним та старанним учнем. Товариським і завжди з лагідною посмішкою», таким його згадує перша вчителька. У 2003 році закінчив 11 класів та здобув повну середню освіту. Спочатку свою роботу пов’язав з доглядом за благородними тваринами – кіньми, адже з дитинства ними захоплювався, їздив верхи, навіть мав своїх лошат. Згодом працював будівельником, робота йому дуже подобалася, міг зробити ремонт з нуля під ключ, мав справді золоті руки та хист до цієї справи. Потім працював на тютюновій фабриці у місті Кременчук. До повномасштабного вторгнення російської федерації на терени України, Володимир разом зі своєю дружиною Анастасією та синами, жили щасливе, розмірене життя, мали свої плани і мрії на майбутнє. Та страшні події сьогодення змінили життя родини.
Володимир не зміг стояти осторонь та спокійно сприймати те, що загарбник руйнує українські міста і села зрівнюючи їх з землею та приймає добровільне рішення стати на захист рідної країни підписавши контракт 2 липня 2023 року, стає водієм відділення 107 реактивної артилерійської Кременчуцької бригади. Володимир був доброзичливим, щирим, компанійським, завжди готовий прийти на допомогу своїм побратимам, надати пораду та підтримати у складній ситуації, в свою чергу прислухався і до порад бойових товаришів. В липні 2024 року, група, у якій був Володимир, потратила під скид боєприпасу з БпЛА у Донецькій області, в наслідок чого наш захисник отримує поранення, та потрапляє до лікарні у місті Дніпро. Там Володимир тривалий час проходить лікування та бориться вже за власне життя.
Але, 3 серпня 2024 року, його серце зупинилося, водій відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини А 1546, солдат Позовний Володимир Анатолійович, помер, залишився відданим військовій присязі на вірність Українському народу.
Наш Герой був дуже доброю, щирою, світлою та чесною людиною, неймовірно любив свою сім’ю, свої дітей, був гарним господарем, надійним товаришем. Та на жаль, війна забирає самих дорогих і найрідніших, дружина Володимира вже ніколи не відчує ніжних обіймів свого чоловіка, діти не отримають таку ще необхідну їм підтримку, любов та турботи свого тата… Жорстока війна забирає життя найкращих, тих, які щодня ризикують власним життям заради безпеки інших.
Вдячні Володимиру за захист нашої держави.
