Володаря престижного трофею визначено
25 травня 2024 року трибуни селищного стадіону в Онуфріївці заполонили затяті футбольні вболівальники із різних населених пунктів. Така потужна спільнота зібралася на головній арені громади, аби наживо отримати відповідь на ключове питання вихідних: хто ж здобуде Кубок імені героя дзоту №11 Олексія Калюжного?
У багатообіцяючому протистоянні зіштовхнулися дві кращі за підсумками групового етапу команди – “Рубін” (Онуфріївка) і “Темп” (Камбурліївка). Пікантності цьому поєдинку додавав результат матчу двотижневої давнини, коли онуфріївські футболісти перемогли поточного опонента з рахунком 4-2. Гравці з Камбурлївки створили тоді чимало нагод, аби бодай не поступитися, однак у кількох епізодах їм не вдалося якісно завершити ігрові комбінації.
Отож, обидва спортивні колективи мали додаткову символічну мотивацію. “Рубін” прагнув перетворити попередній успіх на закономірність своєї сили, а “Темп” – довести, що минула поразка була тільки прикрою випадковістю.
За традицією, перед стартовим свистком учасники матчу та вболівальники вшанували хвилиною мовчання пам’ять полеглих оборонців української землі.
Стосовно перебігу подій, які відбувалися на футбольному полі, варто зазначити, що інтрига визначення переможця розтанула під палючими променями сонця вже після 25-ти хвилин першої половини зустрічі.
Спочатку Павло Красноплахтич виявився найспритнішим серед усіх, хто боровся за подачу із кутового. Акцентованим ударом головою він закинув шкіряну кулю за комірець голкіперу “Рубіна” Данилові Трояну – 0-1.
Звичайно ж, господарі поля докладали всіх зусиль, аби протидіяти хвилям щільного пресингу супротивника, завадити камбурліївцям розігрувати прості, хоча від того не менш ефективні комбінації, а також вичепити ініціативу позиційних атак у свої ноги. Проте все видавалося марним.
Сподівання фан-бази онуфріївчан полягали хіба в разючих контратаках їх улюбленців, за рахунок чого можна було остудити палкий натиск камбурліївців.
Якраз після провалу такої спроби “Темп” подвоїв свою перевагу. Обрізкою лівого захисника “Рубіну”, котрий намагався організувати несподіваний прорив флангом, скористався опонент. Той, не гаючи часу, віддав передачу на розвиток атаки власної команди.
Здавалося б, прогнозованими рішеннями були б короткий пас або завантаження на партнерів, які набігають до штрафного майданчика. Суперники теж очікували подібного від Ігора Лашка, адже він перебував на дистанції близько 30-ти метрів від їх воріт. Проте півзахисник мав своєрідні наміри, як розпорядитися м’ячем. Його потужний і філігранний удар спровокував підйом на вершину ейфорії уболівальників одного сектору, а водночас іншу частину трибун - понурив у глибоке розчарування. 0-2.
Наскільки неймовірним видався другий забитий гол, так не можна було збагнути, чому на табло досі не зафіксовано розгромний рахунок, адже центрфорвард Сергій Семененко зробив для цього все. Футболіст випереджав захисників “Рубіна”, обігрував голкіпера, безліч разів знаходив нагоду пробити у штрафному майданчику та з-поза його меж. Незважаючи на всі старання нападника, обидві площини воріт футбольного поля виявилися для нього, ніби зачаклованими.
Подібні історії нефарту спіткають навіть майстрів екстракласу під час найзнаменитіших міжнародних футбольних змагань. Тому закликаємо Сергія не розчаровуватися в улюбленій справі, а насолоджуватися командним успіхом, що, як відомо, завжди значить більше, аніж індивідуальні досягнення.
Щоправда під завершення зустрічі камбурліївці могли поплатитися за марнотратство залізобетонних моментів. Дограючи фінальні хвилини з акцентом на утримання переможного рахунку, гості стали дозволяти онуфріївцям дедалі частіше перетинати свою половину поля і підступати до володінь кіпера “Темпу” Костянтина Глинянчука.
І все ж, такі намагання перевернути програшну ситуацію, в принципі, не створювали проблем для лінії оборони “Темпу”. Проте на 80-ій хвилині стався епізод, коли правий латераль “Рубіну” виграв боротьбу біля кутового прапорця, а далі здійснив простріл чітко до воротарської зони супротивника. На жаль, ані Ярослав Разіньков, ані Єгор Єрмаков, не встигли замкнути цю передачу.
Якби все склалося інакше, на глядачів очікувала б вельми емоційна та видовищна завершальна десятихвилинка фіналу. Хай там як, але ключове слово попереднього речення - “якби”.
Отож, своїм фінальним свистком польовий арбітр із олександрійської бригади зафіксував перемогу команди “Темп”.
Церемонію нагородження переможців та срібних призерів здійснили очільник громади Віталій Береза і голова федерації футболу Володимир Засікан. Посадовці подякували кожному із гравців та представників тренерських штабів за самовіддачу і демонстрацію найкращих ігрових вмінь.
Разом із цим, Віталій Миколайович наголосив, що проведення всіх матчів турніру, де ми отримали незабутні позитивні враження, можливим стало насамперед завдяки стійкості та відвазі українських воїнів.
Таким чином, футбольний клуб із Камбурліївки вперше за чверть століття тріумфує на змаганні за славетний приз. Востаннє Кубок Калюжного капітан “чорно-зелених” здіймав над головою у далекому 1999 році.
Переможців - вітаємо із заслуженим успіхом!
Вболівальникам - спасибі за чудову атмосферу на стадіонах.
Побачимося під час нових феєричних і непередбачуваних баталій на ізумрудних газонах Онуфріївщини!
