Молодий безстрашний патріот
Максиму Мельнику з Костянтинівки всього 19 років, а він вже рік служить в ЗСУ. Каже, хотів з перших днів повномасштабного вторгнення йти на захист України, але на той момент він був ще неповнолітнім, із-за чого його не брали. Та як тільки виповнилося 18, він одразу пішов у військкомат. До цього військовій справі ніде не навчався, за фахом взагалі повар-кондитер, у минулому дуже захоплювався футболом. Бажання йти на фронт обумовлено зокрема тим, що хлопець хоче продовжувати сімейну традицію, де всі чоловіки (крім батька) є військовослужбовцями. Сім’я у Максима велика –мати, батько, чотири сестри та один брат. Звичайно, рідні дуже стурбовані тим, що Максим в такому молодому віці знаходиться на передовій й спочатку не розділяли його вибір, але хлопець переконаний у своїх поглядах.
На сьогодні боєць має вже три поранення, останнє з яких було тяжким. Тож воїн наразі проходить лікування та реабілітацію, по закінченню яких знову збирається на фронт. За його словами, вже не може без цього. За весь час, як воює, побратими стали другою родиною, а коли Максим отримав звання командира штурмового взводу, відчув ще більше відповідальності.
Як справляєтесь зі страхами, адже вони там є і постійно?
Так, звичайно страх є завжди. Але поступово він приборкається. Перші найсильніші страхи були до першого штурму, потім, коли ти це пройшов, наступні штурми вже не викликають таких сильних хвилювань.
Розкажіть про своє останнє поранення
«Це сталося десь о восьмій ранку, я тільки привітав батька з днем народження, як через хвилин десять почався мінометний обстріл. Дві міни прилетіло у наше місце розташування. Сильно поранило побратима, у мене потім лікарі дістали 73 осколки, пам’ятаю ці перші хвилини, як просто стікав кров’ю. По раціїї я встиг викликати евакуацію для поранених. Також нам один із побратимів встиг надати першу медичну допомогу, накласти турнікети. Якби не він, я б зараз тут не сидів» – розповідає Максим. Потім три дні хлопець провів у комі, згадує, що коли прокинувся, спочатку не повірив, що в нього залишись цілими кінцівки, думав без ампутації не обійдеться. Прийшлось також видалити селезінку та частину печінки.
Чому не бачите себе в цивільному житті ?
На війні відчуваю себе у своєму середовищі, там більше психологічної підтримки від таких самих як ти. Розумієте, ми вже сім’я, рідні люди для одне одного. У цивільному житті не почуваюся зараз комфортно, моє покликання – бути там. Тепер бажання воювати ще більше, щоб помститися окупантам за те, що вони зі мною зробили.
Зараз в Україні дуже міцна оборона, до того ж з нашого боку вже йде контрнаступ, російська армія втрачає набагато більше солдатів. Їх перевага лише у потужній артилерії та в тому, що вони використовують заборонені види зброї та авіацію, наприклад застосовують фосфорні боєприпаси. Також їх військові не такі професійні, як наші хлопці, тому впевнений, що Україна переможе.
Найзаповітніша мрія Максима – це звичайно скоріше закінчення війни, після чого він також планує продовжувати військову справу.
