Сьогодні виповнюється рік із того дня, як не стало нашого земляка, воїна-захисника Крисюка Максима Анатолійовича
Сьогодні виповнюється рік із того дня, як не стало нашого земляка, воїна-захисника Крисюка Максима Анатолійовича, який мужньо виконав свій військовий обов’язок.
Важко знайти слова підтримки, коли батьки залишаються без люблячого сина... Дякуємо Максиму за його вчинок, за те, що до останнього подиху присвятив себе захисту Батьківщини. Ми будемо пам’ятати його завжди.
Народився Максим Анатолійович 26-го лютого 1980 року в селищі Павлиш, тут він зростав і навчався в середній школі імені В.О. Сухомлинського.
Максим був звичайним хлопцем: з одного боку — відчайдушним і хуліганистим, з іншого — патріотично свідомим та рішучим у своїх переконаннях.
Професійну освіту Максим здобув у Полтавському економічному університеті. Отримав диплом інженера-технолога харчової промисловості. Але за фахом не працював, шукав своє покликання в житті.
Коли в Україні розпочалась війна на Донбасі, чоловік вирішив піти в ЗСУ і стати на захист держави. 2015-2016 роки стали періодом його військового загартування у зоні проведення АТО/ООС.
Повернувшись до мирного життя, працював на різних роботах (філія ТОВ “Верес”, комбікормовий завод).
Та коли у рідну країну землю почалось повномасштабне вторгнення, Максим знову став у військовий стрій на її захист.
Він був призваний на фронт 14 березня.
Спочатку мав охороняти продовольчі склади на Одещині. Та він рвався на передову, казав мамі: “Я — бойова одиниця, я маю досвід воювати, тому повинен бути там, де стріляють”.
Під час коротких телефонних розмов завжди заспокоював рідних: “У нас все нормально, зі мною нічого поганого не може трапитись”.
Та останній тиждень життя був тривожним і він не втримався, зізнався: “Дуже хочеться додому, побачити, обійняти всіх”. Сім’я очікувала його у відпустку, бо вже провоював півроку. Але замість цього на них чекала гірка звістка про смерть Максима.
Це сталося 26 вересня в селі Червоне Вітовського району Миколаївської області.
Навіки пам’ять про Захисника України буде жити у наших серцях та вічним болем залишиться в душах рідних і близьких людей.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ, ЇХ ПАМ’ЯТАЮТЬ ВІЧНО…
